Ти любиш її не тому що, а всупереч всьому,
Хоч кроки її не доходять ніяк твого дому.
І часом здається, як сонце до скронь торкає –
Вона це. Повернеш до тями – нема… немає…
Ти любиш її, наче ранок заграву востаннє.
До ніг прихилив би їй небо під співи осанни.
І ти їй – за Всесвіт, та вперто чомусь не кличе.
І ніч невблаганно все нижче і ближче, ближче.
А в неї за розкладом в інші країни маршрути,
Вчорашнє латте на сніданок, і присмак цикути
В секунд, що без тебе насипались повні жмені,
І дим цигарок ядом пестить, під Sting, легені.
Будильники вчасно, робота… Ще трішки й зірветься,
Як спомин у дзвонах печалі сльозою озветься,
І мовчки поверне з дороги, що вела в нікуди,
Й сховає обличчя, дитинно, у тебе на грудях…
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=739433
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 26.06.2017
автор: Олена Вишневська