Під кроною клена, що там біля тина,
Свої пишні квіти рожа розпустила,
В травах-оксамитах , під гіллям зеленим,
Мов зрослась корінням із могутнім кленом.
Він її від вітру береже й від зливи,
Прикриває гіллям личенько вродливе,
Прихиливсь до квітів ,наче обіймає,
А сам на берізку сумно споглядає...
На тонку берізку , що на тин схилилась,
Розпустила свої коси й гірко зажурилась...,
Бо росте не поруч з кленом зелененьким,
Що забрав їй спокій , душу і серденько.
Так несуть тягар цей через довгі роки,
Та струнка берізка і той клен високий,
Їм лиш грає вітер в тиші вечорові,
Нескінченну й вічну музику любові...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=739367
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 26.06.2017
автор: Калинонька