[b][i]“Ти ж моя, ти ж моя,
перепілочка!
Ти ж моя, ти ж моя
пречудовая!”[/b]
(З білоруського фольклору)
[/i]
Рано-пораненьку – перепілочка…
Рано-пораненьку встала дівочка:
личко рум’яненьке, очка зелененькі,
як медівочка!
Сорочинка біла тілечко увила
аж по ніжечки…
Чи тобі не лячно, чи тобі не мрячно?
… Ані трішечки!
там, за небокраєм, сонечко вертає
на доріжечку…
Уберися тепло – Осінь косу клепле
сколе ніжечку!
Пташечко маленька, пташко солоденька,
пречудовая,
будь мені, рідненька – щасна, веселенька,
ще й здоровая!
Будемо літати, будемо вертати,
як ті пташечки –
на пороги квітні, де соньки́ досвітні,
до нанашечки.
Там де котки сітечка виплели із Літечка
над колискою,
а в нічних дібровоньках водяться в обновоньках
Вовчик з Лискою.
Там де роси срібнії, там де сльози дрібнії
сплели вінечка,
а у краснім пір’ячку спить собі на вінечку –
п е р е п і л о ч к а !
[b][i]“Б’є крилами птиця о боки свої,
вогнем сяючі, а у ній жар-перо інше:
червоне, синє, жовте і золоте, срібне і
біле, і ті бо світять, як сонце палаюче…
А та птиця сонцем не єсть, та од сонця
така стала бути. Красна птиця несе
нашим пращурам огонь до домів їх…
Бачиш – співає – огонь жару поймаючи
до нас, і головою порушує, та то є гребінь її.
Промовляє, співаючи, що як будемо боронити
землю свою, удержимося на ній:
[/i][/b]
- Лавровий вінець на чоло твоє -
аби було осяяне!
Лавровий вінець на груди твої –
аби були уславлені!
Лавровий вінець на руки твої –
аби були оспівані!
А Числобог числить дні наші
і каже богові числа свої, бути дневі
Сварожому, а чи бути ночі –
І про всякого те…
[i]"У перепелички
ніжки невеличкі –
черевички вбрала.
Аби наша купа́вочка,
ясновида павочка,
росла-виростала,
а на той рік
ще кращою стала!”
[/i]
(Зі збірки "...І все ж - неопалима". - Львів:Логос,2001)
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=739117
Рубрика: Присвячення
дата надходження 24.06.2017
автор: Сіроманка