Захмарене небо дощило.
Поливою мжичка рясна
Наносила полиск так щиро,
З настирством пустунчика, на
Сирітську корявість рослинну
Недавно розкішних дерев,
Тепер на чию дряхлість тлінну
Зриш як на оголенний нерв.
Душ зливи огидний, холодний
Нестерпну погоду творив -
Немов сам кошмар надприродний
Злий пасквіль на себе строчив.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=738726
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 21.06.2017
автор: Володимир Кабузенко