ВЕРХОВНОМУ АРХІЄПИСКОПУ ЕМЕРИТУ ЛЮБОМИРУ

(Любоми́р  Гу́зар;  нар.  26.02.1933  у  м.  Львові,  відійшов  до  вічності  31.05.17  у  с.  Княжичі  Київ.  обл.,  тіло  спочиває  у  крипті  Патріаршого  Собору    в    Києві  ,  єпископ  УГКЦ,  кардинал  Католицької  церкви;  з  28.01.01  Верховний  архієпископ  Львівський,  25.06.05-  10.  02.11  –  Верховний  архієпископ  Києво-Галицький,  Голова  УГКЦ  )

Велике  бачиться  на  відстані  років.  
Безцінне  світиться,  коли  життя  згортає.
Ріка  повниться  із  малесеньких  струмків.  
Із  чистих    дум  для  світу  мудрість  виростає.  
                                                       ***
Архієпископ  закінчив  земну  мандрівку.
Я  рада  тим,  що  попрощалась  зі  святим.
З  його  зображенням  одержала    листівку.
Тепер  говорю  з  емеритом,  як  з  живим.  
                                                           ***
Він  народився  в  тридцять  третьому  у  Львові.
Як  десять  літ  мав,  за  кордон  емігрував.
Бо  Сталін    ніс  не  хліб  і  сіль  на  рушникові,  
Його  родині  він  арешти  готував.  

Спочатку  в  Австрії  з  батьками  оселився.
А  потім  чверть  століття  в  США  пробув.
В  гімназії,  у  семінарії  учився,
Ступінь  магістра  філософії  здобув.

А  згодом    доктора  звання    ще  –  богослов’я.
Вступив  за  покликом  душі  у  монастир.
Хоч  і  не  славився  він  надміром    здоров’я.
Та  викладався  у  добі,  мов  богатир.

В  Урбаніані»  викладав  –  у  Папськім  вузі.
І  Патріархом  нашим  Йосифом  (Сліпим)
Він  на  Єпископа  був  висвячений,  друзі  –  
Ченці-студити,  були  дуже  горді  цим.

Прожив  у  Римі  двадцять  п’ять  дієвих  років  –  
Учився,  вчив,  в  душі  ростив  любов  і  мир.
А  потім  в  рідний  край  свої  направив  кроки,
Його  не  бачив  півстоліття  Любомир.

Прибув,  служив  всім  серцем  Церкві,  Батьківщині.
Через  три  роки  –  пом.  Глави  УГКЦ.
Жив  у  малім  будинку  в  селищній  місцині.
Не  закривав  від  співвітчизників    лице.

УГКЦ  Архієпископом  Верховним  
Був  згодом  обраний,  бо  люд  його  любив.
Папа  Іван-Павло,  наставник    наш  духовний,
Ще  й  Кардиналом  від  КЦ  його  зробив.

Взяв  емерит  свій  курс  на  з’єднання  у  вірі
Всіх  християн,  на  схід    проклав  він  церкві  путь.
Ділитись  зайве  на  конфесії,  в  безмірі  
Всесвітнім  Бог  один,  і  в  цьому  вища  суть.

Через  дванадцять  літ  життя  у  ріднокраю
Він  до  столиці  свій  осідок  переніс.
Собор  величний  збудував,  біля  Дніпра  є,
Що  патріарший,    літ  дванадцять  вгору    ріс.

За  гроші  вірних  будувався,  за  цеглинки,
Що  купували  ті,  хто  в  серці  требу  мав.
Від  влади  церква  не  взяла  ані  грошинки,
Храм  закладався  чесно  й  чесно  виростав.  

Змінив  свій  титул    Кардинал,  не  став  купатись
У  славі,  чистим  був,  мов  ранішня  роса.    
Києво-Галицьким  Верховним  став  він  зватись
Архієпископом,  але  віддав  посаг,  

Як  храм  підняв,  що  його  знесла    Катерина  –  
Прищем  на  носі  католицтво  їй  було,  
Як  і  Козацька  Січ  і  в  цілім  Україна.
Звершилось!  Істина    наставила  чоло.

Архієпископ  кандидатом  був  на  Папу.
Не  вийшло  з  цим,  та  Україні  послужив.
Любов  до  Бога,  до  людей  поклав  на  мапу
Свого  маршруту,  мудрість  світові  лишив.
                                                                                                                                 
КЦ  –  Католицька  Церква.
Цеглинки  –  грамоти,  на  яких    вказано,  хто  і  яку  суму  пожертвував  на  будівництво  Патріаршого  храму.

адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=738601
Рубрика: Присвячення
дата надходження 20.06.2017
автор: Крилата (Любов Пікас)