Шануймо Землю для майбутніх

Що  не  кажіть,  але  природа
Чомусь  не  лагідна  до  нас,
Бо  вчора  скрізь  була  погода,
Сьогодні  знов  зимовий  час.

За  одну  ніч  таке  зроблено,  –
Не  видно  сонечка  в  горі.
На  обрію,  як  забілено,
Усе,  неначе  би  в  муці.

Вітри  намели  кучугури
По  селах  й  навіть  по  містах.
Дерева  стали,  як  фігури,
Обліплені  снігом,  –  аж  жах.

В  такий  період  повертають
З  теплих  країв  до  нас  птахи.
Свій  шлях  й  домівки  пам’ятають,
Оті  провісники  весни.

Здавен  народи  усі  знають,
І  то  не  видумка  є  в  нас,
Коли  лелеки  прилітають,
Сніжком  потрушує  не  раз.

Але  отак,  як  цього  року,
За  одну  добу  намело,
Напевно  навіть  і  пророку
Ніколи  б  й  в  думку  не  прийшло.

А  ті,  лелеченьки  бідненькі,
Присіли  зграйками  на  сніг.
Промерзлі,  мокрі,  голодненькі,
Немов  поставлені  на  сміх.

Щоправда,  декуди  по  селах,
Народ  підкормлював  птахів.
Хоч  зустріч  не  була  весела,
Бо  то  не  радість  і  не  спів.

А  чом  терплять  пернаті  всюди?
За  що  на  них  таке  прийшло?
Чи  не  вина  тут  наша,  люди?
Чи  ми  той  світ  не  нищимо?

Ми  свою  Землю  всю  скресали,
Вже  й  космос  нашпигали  злом…
Колись  провидці  ще  писали,
Що  це  не  кінчиться  добром.

І  ми  те  бачимо  сьогодні,
Що  з  кожним  роком  щось  нове.
Бо  й  дні  стають  різні  погодні
Й  Земля  міня  своє  лице.

То  може  вже  пора  нам  стати
На  захист  рідної  Землі.
Й  якесь  добро  для  всіх  шукати,
Й  не  шкодити  самі  собі.

І  досить  атоми  чіпати,
Що  йдуть  невидимо  на  нас,
Й  ракети  в  космос  запускати,
Бо  це  не  їжа  про  запас.              

Пора  задуматись  нам,  друзі,
Над  тим,  що  робимо  самі.
Хоч  вчені  ходять  і  в  заслузі,
Але  ж  хворіємо  усі.

Нас  вже  й  святі  попереджають,
Щоб  не  творили  лиха  ми.
То  смерчі  всякі  посилають,
То  землетрусами  трясли.

І  то  не  жарт,  бо  ми  безсилі
Всі  ті  події  зупинить.
Видно  планети  Богу  милі
Й  за  них  Його  душа  болить.
           
Тому  ми  будьмо  всі  скромніші,
А  особливо  -  ви,  верхи.
І  пам’ятайте  –  ви  не  вічні,
Бо  є  над  вами  ще  Верхи!

Тому  подумайте  й  за  завтра,
І  за  людей,  що  на  землі.
А  випиратися  не  варта,  –  
Перед  Всевишнім  рівні  всі.

Господь  створив  нашу  Планету
Всьому  живому  в  всій  красі.
І  тим,  що  в  водах  й  тим,  що  в  лету
Жити  щасливо  на  Землі.

адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=738564
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 20.06.2017
автор: Дашавський поет