Сива матуся біля тину стояла
Доньку рідненьку на війну проводжала.
Мати старенька доньку обіймала
Руки тремтіли,сльозу проливала.
Донька́, як в дитинстві голівку склонила
Голосом тихим їй говорила:
Матусю рідненька,гірки́х сльоз не лийте,
Матусю рідненька, мене зрозумійте.
Треба триматись, а це -вибір мій!
Там чоловік і двоє синів.
Раненько прокинулась,косу сплела.
На матір поглянула,
Камуфляж одягла.
Вийшла смілива, перехрестилась,
Рідній домівці низько вклонилась,
Трохи землиці в хустинку взяла
До військкомату швидко пішла.
На жінку чекали, її там всі знали
Лікар-хірург звання вона мала.
Смілива,красива в літак вона сіла
І на війну полетіла.
Лінія фронту, передова:
Постріли, вибухи-клята війна…
До міста дісталась… Як жінка, все ж трохи злякалась…
Та швидко свій страх відігнала і впевнено в голос казала:
Це- вибір мій! Тут чоловік і двоє синів!
Неподалік лунав гучний бій…
На роздуми лікар часу не мала …
Кілька хвилин…І біля операційного столу стояла-
Пораненим хлопцям життя рятувала…
Надворі світало-не мала вже сил,
Останній поранений!
-Боже,мій син!
І знов боротьба за життя почалася,
Вуста шепотіли:-Тримайся, тримайся,…
Години летіли…
Руки тремтіли ,вже ледве стояла та все ж життя синові врятувала!
І знепритомніла…
Як очі відкрила ,всі сили зібрала,
Через хвилину вже коло ліжка дитини стояла,
Виснажена, але щаслива тихенько казала:
Це- вибір мій! Тут чоловік і двоє синів!
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=738339
Рубрика: Воєнна лірика
дата надходження 18.06.2017
автор: Лана Ніконова