Ти не будеш мене переховувать в променях сонця,
Поміж шуму дерев і одвічної зелені трав.
Я почую, як вітер звучить у твоєму віконці,
Зрозумію, що день бути разом сьогодні настав.
Пароплави пливуть, підіймаючи хвилі води,
Що пісок розмивають. В них слід твій – простий перехожий.
Він не просто іде, він, здається, підходить сюди,
Більше ніж незвичайний, здалось, ні на кого не схожий.
А дерева шумлять, відчуваючи: ось він, вже близько,
І під дзвінкість пташок зустрічаєш весни кораблі.
Може, передчуття небезпеки не високо, низько,
Та нам разом з тобою ніколи не зникнуть з землі.
Недовершеність буде зникати у променях часу,
В лабіринтах тривог берегти буде шум магістраль.
І весь Всесвіт почує, не чуючи жодного разу,
Що любов буде легшим повітрям. Міцнішим за сталь.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=738321
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 18.06.2017
автор: Ірина Морська