Ти приходиш до мене втомлений та сердитий
Щось говориш про те, що спізнилася аж на вічність
Я дивлюся крізь тебе, бо ж не можу дивитись в вічі,
А ти вперто чекаєш, хоч мовчанням давно вже ситий.
Почекаю, коли підеш, забравши усе на світі,
Навіть ті спільні фото, що гоїли рани в серці
Тулила до себе їх, але вони все одно наче мертві
Візьмеш їх та іди. Якось надто холодно в літі.
Але ти стоїш, бо вже знаєш мене "від" і "до"
Про те, що я сильна буваю тільки, коли не треба
Так боляче падати вниз з того "сьомого неба"
І прикро стає від думки, що життя - то лише лото.
Ти не можеш піти, бо не хочеш мене лишати
Я впадаю у крайнощі та й відчай мій через край
Давно зрозуміла, що нема нам путівки у рай
І був наш "the end". Пора би вже нове почати
Тільки от "граблі" ніяк не можу віддати.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=737941
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 15.06.2017
автор: Ivanka B.