І заридала ковила,
Сивий полин заплакав гірко.
Був у батьків єдиний син,
Та й той пішов, закривши хвіртку.
Ні! Не на гульки він пішов,
Пішов, щоб край оберігати
І там «пристанище» знайшов,
Ніхто про це не буде знати.
Їх позбирали по шматках
І схоронили друзів скопом.
Ридав вгорі Чумацький шлях,
Що душі їх приймав високо.
Могила нова у степу,
Горбок ріллі, що пахнув хлібом.
Ридали птахи на льоту
І хмари за птахами слідом…
А, що ці хлопці молоді,
Яка на них чекає доля?
Свідки розстріляних подій,
Що можуть теж лягти у полі…
Як мир настане на землі
І кров бійців вросте у маки.
Тоді в далекому селі
Помре від болю чиясь мати…
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=737744
Рубрика: Присвячення
дата надходження 14.06.2017
автор: Віталій Назарук