Холод цупкий, мов дамаскин,
Кусючий, мов вітряний порух,
Все це зміщує моє тіло, та не душу,
Її подорожі відтепер – тільки в піснях,
Вони розливаються морями споминів,
Щоденниковими віршами,
Де хтось закодовує сором’язливі
Зізнання.
Пустка стала отвором, карафою,
Скло тріскається,
Й звідти струменить
Згадка про можливість смерті.
В час любові й сподівань
Ми так і не навчилися нею керувати.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=737688
Рубрика: Лірика
дата надходження 13.06.2017
автор: Олена Ганько