У ВІЧНИХ МАНДРАХ…

Затягує  і  відкидає  пасма  лапата  хвиля  із  піском,
Півпляжу  проковтнути  ласа  пінисто-кучерявим  хоботком.
Вирує  невгамонна  сила  —  шліфує  аж  до  лиску  камінці,
Морські  вітри  розпушують  вітрила,  тримають  сонце  у  руці.

Повздовж  хвилястого  престолу,  ширококрилий  в  леті  пелікан
Ковтає  справно  рибу  довгим  волом  —  не  реагує  океан…
Ячать  баклани  невеселі  у  грізних  гуркотіннях  хвильових,
Устелені  на  узбережжі  скелі,  в  дозорі,  з  чайок  вартових.

На  обрії  —  розмиті  акварелі,  де  небо  сходиться  з  піском,
Верблюди,  кораблями  по  пустелі,  пливуть  за  бризовим  ковтком.
Прямують  довгі  їх  ватаги,  наповнені  сто  літрами  води  —
Рятують  так  свої  горби  від  спраги…  Нелегкий  шлях  для  них  сюди.

Аж  спотикаються  в  пісках  гарячих,  хапають  шляхом  колючки,
Щоб  не  сколоти  їм  вуста  незрячі,  у  них  —  довгенькі  язички.
Одвічні  рухи  у  природі:  принишк  павук  —  життя  собі  пряде…
І  незалежно  від  погоди,  у  вічних  мандрах  караван  іде…      2015

адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=737113
Рубрика: Лірика
дата надходження 09.06.2017
автор: Lana P.