Сонет № 11. Коли я бачу як людину. .

Коли  я  бачу  як  людину,
Життя  катує  мов  тюрма,
В  моїх  бажаннях  пекло  стине,
В  моїх  суглобах  біль  сама.

Бо  то  приречена  людина.
Бо  хрест  і  крапка  їй  і  край,  
Як  стліє  перша    половина,
Тоді  і  другу  викидай.

Без  неї  радощі  і  свято,
Суворий  батько,  квола  мати,
Від  сонця  нудить,  з  носа  кров,  

Немає  щастя  їй  усюди  -  
Вода  холодна,  ніч  безлюдна.
Одна  надія  -  на  любов.

адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=735689
Рубрика: Сонет, канцон, рондо
дата надходження 30.05.2017
автор: Лісник