Тебе кохала все життя,
Але й сама того не знала.
Та вже запізні каяття -
Я майже все тобі сказала.
Не встигла я сказать лиш те,
Що ми - одна душа, єдина.
Розірвані ми навпіл, як старе
Чи полотно, чи не потрібная нікому вже ряднина.
Ми як два полюси, роз'єднані Землею,
Як море і зоря , роз'єднані повітрям
Як крони двох дерев на тій алеї,
Де вітер грає верховіттям.
Не буде більше забуття -
Ти все приніс мені в долонях.
Вже не потрібні каяття,
Бо тане перший сніг на скронях.
1998р
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=735369
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 28.05.2017
автор: Бандура Ольга