Вибери прудко зі снів моїх
Намистини болю,
Бо ставати на них – мов босоніж пектись на снігу.
Наше слово продовжиться миттю,
Стоголосою, різномовною,
Важливо, щоби все не скінчилося криком,
Бо по тому забракне сил і для сміху,
Тож поволі ми мовчимо,
Сидячи під червневим сонцем.
Тільки в кутиках губ твоїх
Мовчки зріє травнева гроза.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=734615
Рубрика: Лірика
дата надходження 22.05.2017
автор: Олена Ганько