На перехресний допит злих вітрів
ішла душа – розхристана і блудна.
А назирці вар`ят попутний брів
і намовляв: “кохання – неосудне”.
Не впоратися їй із самотою
на очній ставці. Не знести мовчань.
Зізнається, розплачеться – тобою,
як найщемкішим із усіх зізнань.
А може не признається – і край!
І равликом сховається до тіла.
Вона тебе кохає, - так і знай,
така летюча і така безкрила.
15.04.16
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=734303
Рубрика: Лірика
дата надходження 20.05.2017
автор: Тарас Яресько