Ірина Вовк. ІМПРОВІЗАЦІЯ В ОКСАМИТОВИХ ВІДТІНКАХ

[i]„Сукню  з  оксамитової  млості
я  сама  на  край  підлоги  скину”
(Наталя  Давидовська)
[/i]
Ти  розкинеш  руки  наді  мною.
Я  у  лиск  півоній  облачу́ся  –  
ласкою  зімліло  неземною
у  блакитнім  мреві  розтечуся.
Зблиснуть  самоцвітами  під  сонцем
стебла  рук  гнучкого  оксамиту,
нас  покличуть  божі  охоронці
на  поляну,  млою  оповиту.
Упадуть  у  трави  креноліни
з  шурхотом  недбало  край  дороги...
Я  до  тебе  ланою  прилину,
хвилею  підкочуся  під  ноги.
Ельфи  нам  заплутають  волосся
сміхом  золотавого  осоння.
Дякую  тобі,  що  відбулося
наше  оксамитове  безсоння.
Затріпоче  лунною  жагою
на  світанні  жайвір  з  високості.
Я  до  тебе  ве́рнуся  нагою,
станом  з  оксамитової  млості…

...  Ти  розкинеш  руки  наді  мною.
Я  у  лиск  півоній  облачуся  –  
ласкою  зімліло  неземною
у  блакитнім  мреві  розтечуся.

[i](Зі  збірки  "Обрані  Світлом".  -  Львів:Сполом,2013)
[/i]

адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=733681
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 16.05.2017
автор: Сіроманка