Ти тягнув неле́гкий рабства плуг,
Доживав від весни й до весни.
У ярмі онімів і оглух...
Чи ж ти спав...і чи снилися сни...
Чи удосталь давали вівса,
Чи дурили дворічним сіном?
Була й буда - дірява як в пса:
Добрий га́зда пустив би із димом.
До роботи вставав з когутом.
Він співав - ти дивився із сумом,
Бо господар за день батогом
Буде бити, як блискавка струмом.
Боже-Боже, яке то життя,
Коли інші вершать твою долю.
У душі лише біль й каяття -
І немає кінця тому полю.
Плуг і борони, віз, а чи сани -
Все тягти у житті довелось.
Пта́хи в небі співають: "Осанна..."
- Кінь красивий який, - скаже хтось.
- Яка грива, постава яка! -
Все вимірюєм ми в кінських силах.
А господар - під зад бияка:
- Що, тягнути вже воза несила?
Кінь в житті не для втіх і краси.
Раб є раб - і цим сказано досить!
Ти відерко води принеси,
Доки трави лягають в покоси.
Дай спочити від сонця хоч мить:
Іще трохи в житті кінь послужить,
Може в га́зди десь там защемить
І гайне десь у тінь попідлужу?
- Щось той кінь вже не тішить мене, -
Скаже га́зда, підшморгнувши носом, -
Лиха доля його не мине,
З вітерцем рисака - скотовозом.
От й подяка за "доблесний труд" -
Їде кінь на забій, як на троні.
Одурів заклопотаний люд.
Чують смерть...плачуть...горбляться коні.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=732058
Рубрика: Балада
дата надходження 05.05.2017
автор: Галина Яцків