Чоло її у ранній сивині

Чоло  її  у  ранній  сивині,
Під  очі  –  зморшки,  мов  печать  недолі:
Синок  її  загинув  у  війні,
Прибув  недавно  мертвий  він  додому.  

Єдиний  був  він  у  матусі  син,
Може,  тому  й  душі  у  нім  не  чула,
Любов  ця  добавляла  їй  краси.
Чому  ж  її  молитви  не  почули

Ні  вороги,  ні  Божі  небеса?
Чому  ж  на  вік,  ще  юний,  не  зважали?
І  капає  з  очей  її  сльоза,
Адже  його,  живого,    вона  ждала.

Тікають  дні,  біжить  життя  удаль,
Та  біль  матусі  й  трохи  не  вщухає,
Душа  її  і  молиться,  й  рида…
Криниця  горя  в  ній  не  висихає.

Свій  день  вона  з  молитви  почина:
«Нехай  усі  здорові  будуть  діти.
Ніде  й  ніколи  не  гримить  війна
Й  не  плачуть  матері  за  дітьми  в  світі…»
16.10.2016.

Ганна  Верес  (Демиденко).

адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=731747
Рубрика: Воєнна лірика
дата надходження 03.05.2017
автор: Ганна Верес