[i]Нас гроші розлучили мабуть назавжди,
Людська натура дуже любить сало,
Яке пороками з роками наростало
І жиром затягнуло ці світи.
Коли говорять тільки про зарплати,
Про закордони, бізнес та зв"язки...
Спинитися б якось від суєти,
Гармонію шукати серед німоти.
Пташиний спів за бесіду приймати,
Дощу краплинок в друзі записати,
Чи річки дихання відчути на собі
По внутрішній антені - сприйняття трубі...
Вони не вміють і не хочуть поспішати,
Ось тільки душу нарозпашку відкривати, -
Їм є про що зі мною ( із Тобою ) щебетати...
А люди ? Люди наче борошно в млині,
Що здатне стертися у вічній біготні.
Фантомами поволі десь згасати
Вже незалежно від магічної зарплати...[/i]
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=731712
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 03.05.2017
автор: Мандрівник