Розчиняється ніч у ранкових туманах.
Фіолетово-ніжна і вранішньо-п’яна
Відступається ніч, поступається дню.
Знов – дорога у світ, невгамовні турботи.
Неохоче вдягаєш на себе броню,
А як місце під сонцем інакше бороти?
Знов дороги заплутують твою свідомість,
Ти шукатимеш знову знайому відомість,
Лабіринтів, як завше, долатимеш змійку,
В кожнім закутку будеш шукати своє,
Десь п’ятірку одержиш, а десь навіть двійку
З автобана, звернувши на вузькоколійку,
А десь може влаштуєш своє “божолє”.
Десь заплакані струни зігрієш цілунком,
Захмелієш, сповитий фіалковим трунком,
Подаруєш комусь оберемок усмішок
І метеликів будеш ловити услід,
Ляжуть трави до твоїх натруджених ніжок,
Що з тобою пройшли кілометри доріжок,
Ти по колу підеш, як ходив весь твій рід.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=731644
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 03.05.2017
автор: Шостацька Людмила