ГРОШІ

         Г
           ...  Одного  разу  Орест  приїхав  сам.  Ми  випадково  зустрілися  на  вулиці.  Почали  згадувати    спільних  знайомих.  Говорили  про  музику,  книжки.  Й  уже  не  пам'ятаю  чому,  почали  тему  грошей.  Чи  то  пак,  який  магічний  вплив  вони  мають  на  людину.  Я,  як  ідеаліст,  твердила:
       -  Не  все  купується,  не  все  продається...
       Орест  у  відповідь  сміявся:
       -  Яка  ти  наївна.  Давай  закладемось  на  каву.  Будь-який  чиновник,  навіть  найчесніший,  не  встоїть  перед  грошима.    Не  віриш?    Якщо  тобі  говоритимуть  :  "Ні!  Як  ви  можете?  Як  ви  смієте?  -  витягни  з  гаманця  солідну  купюру  і  просто  тримай  її  в  руках.  Нічого  не  говори,  не  пропонуй,    просто  тримай.  Але  так,  щоб  "чесний  і  непідкупний"  її  побачив.  Хочеш  експеримент?  Ходи  зі  мною  до  ...  (Орест  назвав  мені  ім'я  одного  високопосадовця,  про  якого  говорили  -  не  бере!)  Мені  потрібно  підписати  один  папір.  Все  законно.  Тільки  треба  привести  із  собою  маму,  а  мама  якраз  в  санаторії.  Ти  будеш  стояти  поруч  і  я  скажу,  що  ти  моя  сестра.  Сама  все  побачиш.
       Я,  як  почула  до  кого  потрібно  йти,  чуть  не  зомліла.  
       -  Та  ти  що,  здурів?  Боюся.  Заявить  на  нас  в  міліцію.  
       -  А  давай  на  спір.  Якщо  візьме,  то  з  тебе  кава,  якщо  ні  -  то  з  мене".
       ....  Ми  зайшли  в  кабінет.  У  шкіряному  фотелі  сидів  він  -  чесний  чиновник.  Той,  про  якого  говорили:  "Не  бере!"  Орест  поклав  перед  ним  документ.  Виложив,  як  на  духу  і  про  маму,  яка  в  санатрії,  і    про  те,  що  підпис  має  бути  конче  нині.  І  при  цім,  наче  випадково,  кивнув  на  мене.  Мовляв,  сестра  моя.
         Чиновник  був  непохитним:
       -  Не  можу!  Не  підпишу!  Потрібна  мама!  
     "Тоді,  до  побачення",  -  сказав  Орест.  І,  разом  із  носовичком,  як  фокусник,  витягнув  із  барсетки  сто  доларів.  Він  просто  тримав  їх  у  руці.  Не  пропонував,  не  клав  на  стіл.  Просто  тримав  гроші  в  руці...    
 -  Ну  як  ні,  то  ні.  До  побачення  .  
І,  навіть  я  подумала,  що  Орест    уже  намірений  вийти  із  кабінету.
       Я  глянула  на  чиновника.  Він  змінився  в  обличчі.  Почервонів.  Спітнів.  Налив  стакан  води.  Випив.
     А  Орест...  це  ще  той  Орест.  Уже    марширував  до  вхідних  дверей.  Я  подріботіла  за  ним.
   "Зачекайте!"  -  почули  наші  спини.  Ми  оглянулись.  І  побачили,  як  чиновник  відсунув  шуфляду  дубового  стола.  А  сам  вийшов    й  підійшов  до  вікна.  Здавалося,  що  розглядає  на  вулиці  щось  неймовірно  цікаве.  
         Орест  поклав  купюру  із  портретом  Франкліна  в  шуфляду.  А  мені  привиділось,  що  Франклін  задоволено  посміхнувся.
         За  якусь  хвилину  на  документі  вимальовувався  солідний  підпис  "непідкупного  чиновника".
       Каву  ставила  я.
Оксаа  Максимишин-Корабель
1  травня  2017  р.

адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=731421
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 01.05.2017
автор: ОксМаксКорабель