Ось-ось і серце вискочить з грудей,
Немовби розчиняюсь в ясній сині.
Небес краса Господня для людей,
Якою упиваюсь згори нині:
У Альпах ще іскриться сніг, гей-гей!...
Люблю літати і хмарин красу
Й коли крило зависне над полями…
На склі лоскочить промінець росу,
За мить – сніжинка… і окремі плями
Видніють крізь « нечесану косу»…
Від переповнення спирає дух,
Думки лишилися внизу, здається…
Без метушні, бо невідчутний рух,
Дорога в просині казково в’ється.
Підступний страх невідання геть вщух…
Душа в обіймах тих висотних чар,
У невагомості – якась блаженна…
Окрилена, співає серед хмар,
І я принишкла, мов дівчатко чемне...
В ілюмінатор – сонце, як ліхтар,
Землі надійно світить, аж до щему…
Спасибі, Боже, за творіння дар,
За те, що так люблю Тебе і Землю!
(21 квітня 2017)
(с) Валентина Гуменюк
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=730955
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 28.04.2017
автор: палома