Земля
оте пережує
з сльозами
на очах
моїх
усі оті
останки
своїх
збагачених трудом
дарів
залізних та бетонних
руд.
і викопає хтось
через мільйони літ
той клад
а може й тут,
дивуючись оновленій красі,
посадить дивний сад
якийсь Маленький Принц…
хтозна.
хтозна?
найближчі ж
сотні літ
ми мусим
править тризну
в цей день
квітневий
двадцять шостий
Фото - Констянтин Сова
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=730727
Рубрика: Громадянська лірика
дата надходження 27.04.2017
автор: Ігор Спичак