Бог створив людину
По своїй подобі.
Більше дав від себе,
Дещо від худоби.
Дещо від гадюччя,
Трохи від звіряцтва,
Капельку від риби
І чуть-чуть від птахства.
Замішав те круто,
Пересипав гноєм,
Щоб не був могутнім,
Зоряним героєм.
Щоб, хоча й від Бога,
Жив в гріху щоденнім.
І не заривався
Надто височенно.
З того часу людство
Не піднялось зростом.
Всякого паскудства
Натворило доста.
Хоч на світі цьому
Всі одних прапредків,
Та від чогось мають
Різнії кебетки.
Той орлом літає,
Цей свинею риє,
Той козлом скакає,
Цей шакалом виє.
Той змією жалить,
Цей, як рак,задкує
Той, як вовк в кошарі,
Ріже і грабує.
А причина в тому,
Що в людську істоту
Бог закинув всього,
Щоб була робота.
Щоб коли й згрішив він
Каявся натхненно.
Божу досконалість
Осягав щоденно.
1991-2017
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=729738
Рубрика: Громадянська лірика
дата надходження 21.04.2017
автор: Юрій Прозрівший