Ой, літали лебідоньки,
Над весняною землею,
Ой, співали веселились
Від вродливості своєї.
Білім білі, наче хмари,
Мили крила у блакиті.
Були в нерозлучній парі
До останньої, до миті.
Ой, до чого ж тепле небо,
Та ласкаве денне світло!
Ця весна лише для тебе,
Дорога моя лебідко!
Пісня лине над рікою,
Піднімається на крилах...
Аж земля, лебідку білу
Хижим пострілом зустріла!
Ой, незчулася, нещасна,
Як на землю впала з неба
З неба лебідь білий плаче:
"Ой, не житиму без тебе!
Ти пробач мені, кохана,
Що не встиг оборонити,
Що не зміг крилом широким
Від біди тебе закрити!
Ти пробач, що постріл чорний
В моє серце не поцілив,
Ти пробач, що моє горе
Ти як небо, не розділиш!"
Він піднявся аж за хмару,
Крила склав і впав додолу,
Тільки вітер над обширом
Плакав тихо – тихо в полі.
Люди! Чуєте?! Молю вас,
Бога в серці своїм майте,
В білу пісню в синім небі,
Не стріляйте, не стріляйте!
Хай летять над нашим світом
Білі лебеді у парі,
Хай лунає їхня пісня
Про весни одвічні чари.
21.04.2017
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=729736
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 21.04.2017
автор: dovgiy