Ніч мовчазна повільно допливала

Ніч,  мовчазна,  повільно  допливала
Уже  до  ранку,  тишу  як  збудив
Зозулі  голос.  Поряд  закувала.
Ще  кругле  тіло  місяць  ледь  котив.

Цвіли  у  небі  одинокі  зорі
І  слухали  пташине,  мирне  «ку».
Солдат  всю  ніч  простояв  у  дозорі  –
Хотілося  дрімати  юнаку.

–Зозуле,–  каже,  –  птаха  ти  пророча,
Для  мене  припасла  ти  скільки  літ?
Він  повернув  у  бік  до  неї  очі  
Й  помітив  раптом,  як…  здригнувся  цвіт.

І  біль  –    стрілою  пронизав  нестерпний,
Звалив  із  ніг  солдата-козака,
І  кров  –  фонтаном,  свіжа,  його,  тепла,
І  постріл…    птаху  звуком  налякав…

Застигли  очі  десь  в  ранковім  небі,
Мов  для  душі  бійця  шукали  шлях…
Його  ж  думки,  останні,  не  про  себе  –
Про  матір  й  щоб  живий  лишився  птах…
24.11.2016.

Ганна  Верес  (Демиденко).

адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=729536
Рубрика: Воєнна лірика
дата надходження 19.04.2017
автор: Ганна Верес