Я писатиму, доки цим киснем ще можна дихати.
Вдихатиму і видихатиму нові слова.
Я дивитимусь в очі, не відводячи погляду,
Скажу тобі: «Це моя власна вулична війна».
Ти маєш право вибрати,
Як тобі жити, творити будь-що,
Десь вгорі на небі хтось, напевно, знає істину,
Ти ж просто скажеш: «Істина – вино», –
Доллєш у чашку червоне напівсолодке,
Змішаєш із залишками вчорашнього шмурдяка,
В мене до тебе прохання – щоб ти не скисла,
Щоб ти залишилась жива.
Щоб ти дивилась у вікно,
Споглядаючи за краплями дощу,
Тому я тебе просто, як завжди,
До себе міцно пригорну.
Питаєш: «Ну для чого тобі я?
За краплями води є інші,
Кращі, сильніші, цінніші.
Ти ж не зможеш спасти
Грішного янгола».
18.03.2017
© Богдан Кухта
#Вірші_в_КУТочку
[youtube]https://www.youtube.com/watch?v=O8h72FZndYQ[/youtube]
[youtube]https://youtu.be/jLooaS0ISZk[/youtube]
[youtube]https://youtu.be/bSg4xIcJRi4[/youtube]
Підтримати автора:
4441 1144 2483 1947 - моно
4149 4999 9060 2763 - приват
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=729377
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 18.04.2017
автор: Kukhta Bohdan