Така значна натяжка парадигм,
Така змістовна безкінечність значень.
Цей дивний світ погомонів і стих
На ще одному з наших з ним побачень.
Така пропаща гуща маячні,
Такі змарнілі бездуховні лиця.
А що колись? Вклякнути в полині,
І від душі природі помолиться.
А що тепер? І де отой полин?
І де є люди ті, що молитвами,
Тримали небо? Кожен сам-один,
Те, що єднало нас, ми роз’єднали,
Те, що любили – спопелили в дим,
А що лишилось – віддали на здачу.
Така мізерна м’якість парадигм,
А так руйнує всю основу значень.
15.05.2016 р.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=729217
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 17.04.2017
автор: Альбіна Кузів