Дивачка-риба жила в канаві десь у самому центрі міста.
Вона далеко не свята, але їй до болю в зябрах жилося тісно,
у тій воді, де плавають такі як вона, зліплені із срібного тіста.
І ще знала риба артиста, який здавався їй святішим від інших, звісно.
А той артист любив приходити до неї уночі і годувати суницями,
хоча риба вже вкотре нагадувала, що вона не буває голодна
та він ніколи не слухав, співав їй, а вранці губився між п’яницями,
збирав свої пісні з її канави, і плакав, бо риба до нього холодна.
І риба плакала, бо не вміла бути ні голодною, ні теплою …
Але своєю риб’ячою душею щиро вірила, що коли-небудь ...
А такі як вона, із срібного тіста, називали її безнадійною дурепою,
бо знали, що риба – має бути рибою і в цьому риб’яча суть.
© #КорицяМедова
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=727902
Рубрика: Лірика
дата надходження 08.04.2017
автор: Кориця Медова