Початок літа… У вікно заглядала ніч. Зоряно, місячно, неначе в казці.
На годиннику три години. Тоня дивилася в вікно. Далеко виднілося мерехтіння кольорових вогників від літака. Добре, що не було дощу, треба збиратися та йти на дизель-поїзд, їхати на дачну ділянку. Співробітниця, сусідка по дачі, попередила, що молодий колорадський жук взявся за картоплю, тож треба терміново кропити хімікатами.
Зазирнула в дитячу кімнату, дві донечки, шести та дев`яти років солодко спали. Сьогодні вихідний, чоловік у відрядженні, прийдеться самій їхати, спасати врожай. Дизель - поїзд їздить тільки два рази на день, вибору не було, щоб надовго не полишати дітей самих, треба їхати тільки так рано. А потім, вже о сьомій ранку назад, якщо ж не встигнути, то прийдеться лишатися до дев`ятнадцятої години та такий варіант жінці зовсім не підходив.
Ділянки під дачі дали в дуже красивому, мальовничому місці, біля ставу. Їхати до станції Лопатинці, а потім від залізниці йти хвилин тридцять, не менше. Загалом незручно добиратися; якщо ж від автомобільної траси йти, ще довше, добрих хвилин сорок п`ять.
Вже вдягнувшись, вона перехрестила дітей, присіла на диван, прочитала молитву й вийшла надвір. Прохолода вдарила в обличчя, але все одно тепло, тож початок літа, прямувала до станції. Дітей попередила, якщо вразі проснуться раніше, чи щось треба, щоб гукнули сусідку, бабусю Феню.
Їм повезло, що мають добрих сусідів. Що її чоловік - дід Ігнат, що вона, люди , чуйні, при потребі завжди прийдуть на допомогу. Обом вже близько семидесяти років, єдина донька мешкає в іншому містечку. Тоня, на чужині, часом так потребує поради, чи допомоги, все до бабці Фені.Вона ж завжди вислухає, як рідну доньку, порадить. А коли треба, то й пару годин пригляне за дітьми.
З провулка вийшла на центральну дорогу, по ній часом проїжджають автомобілі, тоді хоч трохи видніше, бо вуличні ліхтарі, що мали світити, майже всі розбиті. Аж раптом, зовсім поруч , через паркан хотів переплигнути пес, від страху, зненацька, аж запекло в грудях. Йшла далі, в думках себе картала, ото роззява, забула, що тут все відв`язаний. Здоровий пес, хоча здається породистий та напевно все ж дурний,адже до нього на обійстя ніхто не намагається пролізти. Ну, ось нарешті здалеку почула гул, їхало таксі, спереду трохи освітило дорогу. По ній нікого,от і добре, зробила глибокий подих, впевненіше йшла вперед.
Дизель-поїзд напевно на платформу подали давно,, в вагоні людей багатенько. Завжди більшість пасажирів їдуть до Хмельницького, на великий речовий базар. Вона роздивлялася на всі сторони, може хтось знайомий з дач, чи хтось, так раненько, їде на рибалку? Та ні - нікого. Все ж надію мала, може хтось в інших вагонах їде - заспокоювала себе. Їхати недовго, всього двадцять хвилин.
Надворі майже темно, місяця вже не видно, а зорі немов десь провалювалися, зникали. Тоня зійшла на платформу, одна однісінька. Озирнулася , з вікон вагонів прникало світло на платформу, нікого.
Самої станції тут немає, неподалік будинок на два господаря. Це для працівників залізниці, путеобходчиків. Дачники знали, що там давно живуть пенсіонери, завжди водилась алкашня, яка часто промишляла по дачах, щоб щось вкрасти на закуску.
Дизель-поїзд забрав з собою світло. Знову майже темно, ні, це очам так,подумки втішала себе, зараз звикну.
З надією позира до сходу сонця. По небу танцювали фіолетові й рожеві кольори, а вище ледь- ледь світліло небо. Ще б хвилин двадцять і вже можна було б сміливо йти,але ж стояти не буде одна, вирішила потихеньку йти. З залізничного полотна, між травою чорніє стежка, тягнеться донизу, а далі посадка.
Скрізь тихо - тихо, тільки шурхіт від щебеню, що під ногами губиться поміж дерев посадки. Ой, подумала, якби це пройти ці тридцять метрів, щоб нічого не злякатися. По чолу холодний піт, по судинах, немов протікали жарини. В руках сумка з відром й віником, вже думала, якщо щось, то буде відбиватися цим знаряддям. Наблизилася до посадки, перед самим носом, пролетіла пташка. Вона завмерла, якісь секунди слухала шурхіт листя. На мить отямилася, прискорила ходу, вийти б швидше, там за посадкою видніше, вже ж світанок, заспокоїла себе.
Вийшла з посадки, відчувала, як тремтить, чи то від страху, чи від ранкової прохолоди. Стала дивилася донизу, що це, якась непроглядна сивина, весь низ потопав у тумані. Ні річки, ні ставу, ні тим паче за річкою де дачі, зовсім нічого не видно. Стояла, а в душі , якийсь мандраж, заспокоювала себе, треба йти, все буде добре. Але ж йти далеченько, спочатку вздовж посадки, майже кілометр, потім донизу, до ставу по дамбі, яка теж не менше метрів чотириста. Але ж там біло, як туди йти? Миттєвий шурхіт перервав тишу, з посадки в метрах двадцяти вискочив заєць, побіг спереду. Від несподіванки, аж присіла, тремтячим голосом заговорила,
- От бешкетник налякав, я ж тебе не збиралася чіпати, нащо мене налякав?
Відразу збентежено обернулася, чи часом немає когось позаду. Заєць на якусь мить став на дві лапи позирав в її сторону й знову біг вперед. А далі, вже, як чкурнув, то тільки його й бачили.
Серед трави до дамби виднілася стежка. Все довкола сповите туманом. Але вже не таким білим, не пеленою, туман частково розпливчатий, то густіший, то рідший. Вже добре чути, як вода протікала через шлюзи.
Тоня хотіла спускатися в сторону ставу. Озирнулася назад, на сході перші сонячні промені лагідно, не поспішаючи освітлювали небо. Здавалося, ще трішки й вони зможуть дістатися землі. Прочитала молитву й пішла призиваючи ангела охоронця, щоб допоміг їй пройти без страху, який весь час її переслідував.
Зненацька зупинилася, - Ой, що це?
В метрах п`ятидесяти, над дамбою, побачила образ феї. Ні, вона не збожеволіла, ні! Озирнувши все довкола, нічого примітного не було ,а над дамбою немов летіло тіло. Ніг не видно, внизу все в пелені туману, а вище , де туман був рідшим, немов летіла якась жінка. В сукні синього кольору з розпущеним, світло – блакитним волоссям, повертала голову, то в один бік , то в інший. Одночасно махала руками, ні не так , як пташка крилами, а немов брала розбіг, тільки ж знову рук не було видно, тільки немов широкий рукав і довгий, сукня розвівалася при кожному русі. Та фея летіла й Тоня теж неначе летіла, бо не відчувала під ногами землі.
За якийсь час, фея прилетіла до кінця дамби, озирнулася назад, немов показувала в сторону сходу сонця. Сама ж зникала за пагорбом, де росли берізки, по них вже ледь - ледь мерехтіли перші сонячні промені.
Тоня перевівши подих,зупинилася. Так вона вже пройшла дамбу, але все, ще зачаровано дивилася в той бік де зникла загадкова фея. Туди, ще нижче, виднілися якісь кущі, а по ліву сторону біля ставу долина, майже вся покрита зіллям, очеретом та високою травою. Вона повернула в сторону, ближче до ставу, тепер треба забратися на великий, крутий пагорб. Хоч і спекотні дні та на ньому де-не-де сріблилася роса, від променів мерехтіла, блищала.
Підійнялася на пагорб, з нього все видно, як на долоні. А далі виднілися дачні будинки, контейнери, ділянки. От і добре, що нікого з чужих не зустріла , заспокоювала себе. Нею керувало якесь почуття радості, задоволення і водночас зацікавленості, що ж то було? Та роздумувати не було часу, треба поспішати.
Сходило сонце, золоті промені прилягали до землі. Вона стояла й немов заворожена, роздивлялася навкруги, краса чарувала її. А в сторону, донизу, ближче до ставу, теж тягнулися дачі. Став виблискував на сонці , немов сяяли дзеркала, вода переливалася часом зеленим, інколи синім кольорами і де-не-де фіолетовим кольором, разом з блакитним. По іншу сторону ставу, поміж очеретом виднілися рибаки. Напевно ночували тут, а можливо чужі, бо дачники завжди рибалять зі своєї сторони.
Вона дістала речі з контейнера, переодяглася і весело з відром подалася до ставу. Ніжно віяв легенький вітерець, а в небі білі хмаринки немов вальсували, підбадьорювали до роботи.
-Хлюп, хлюп, - почула підходячи до води.
Це жабки, напевно почули шурхіт, поплигали в воду. А вона така тиха, чиста – чиста, видно, як зграйками швидко плавали маленькі рибки.
На кладці набирала воду. Посміхнулася,відчувши яка вона тепла, промайнула думка -»Можна буде скупатися».. В метрах п`ятнадцяти від кладки ,помітила знайомих дачників, мовчки уважно спостерігали за поплавками. Вода рябила…. А риба тут є, водяться карасики, краснопірка, короп, щука, а як повезе, можна спіймати товстолобика та навіть сома. А туди, далі біля самої дамби, інколи діставали раки. Любителів порибалити влітку, завжди є багатенько. Навіть з містечка і інших сіл на автомобілях, мотоциклах приїжджають сюди. Влітку- студенти часті гості, приїжджають групами, навіть з з ночівлею.
Справно, з гарним настроєм кропила жуки,час від часу позирала на годинник, тож треба поспішати.
Десь в кінці дач чула чиїсь голоси, напевно хтось таки ночував, зробила висновки. Будинків небагато побудовано, тож роздали ділянки всього чотири роки назад, дехто приволік собі контейнер.
Закінчиіши роботу , взяла рушник й побігла до ставу….
Яка насолода, вода холодила розгарячене тіло. Адже добре набігалася вверх та вниз. Земля суха, аж тріщини по ній, давно не було дощів,тож пилюки набралася достатньо. Запливала недалеко, приємно в воді, неначе в ній залишала втому.
По дорозі назад, думками з феєю, що ж то за сила така? Що ж то за янгол охоронець? Напевно Бог дає випробовування і в той же час допомагає в скрутну хвилину. Вона розуміла, то було послання від Всевишнього, адже з дитинства вірила в нього. Пригадала, як колись, в шкільні роки вчителька викладала українську мову й літературу. Така вся з себе , як кажуть пані, занадто ділова й гордовита. Часто говорила, що Бога немає. Дуже вихвалилася , що поступила в комуністичну партію, що тепер при такому званні, як член партії треба, щоб більше прислухалися до її порад. Одного разу дозволила собі принизити учнів, це було після Провідної неділі, як завжди вдома всі фарбували яйця, а фарби були такі, що залишали сліди. Якщо було візьмеш в руку, то вже залишався слід, а відмивався дуже довго, було таке, що й до тижня. Після Провідної неділі більше десяти учнів з класу прийшли з пофарбованими пальцями.
Ой, що тоді було … Кричала не своїм голосом, аж слина з рота летіла. Здавалося, аж школа здригалася, розчервонілася, а очі світилися, як у демона. Потім тих учнів вигнала з класу , відправила додому, щоб привели батьків. Та вдома, розповівши мамі про таке ставлення, вона тільки усміхнулася, сказала, щоб завтра йшла до школи, не звертала уваги. Запам`ятався цей випадок; під дверима класу, всі учні весело спілкувалися, а в клас запросив директор школи. І немов не було того інциденту, навчання продовжувалося без ніяких нарікань. Між собою учні шепотіли, що хтось з батьків був у школі, з вчителькою і з директором мав серйозну розмову. Правда, мабуть з тиждень її в школі не було, говорили, що пішла на лікарняний.
Тоня знала, що цей випадок запам`ятає на все життя. Вона завжди в душі вірила, що Бог є і при нагоді захистить її.
Йшла по стежці біля посадки, сонце світило прямо в очі, усміхаючись жмурила їх й рвала польові квіти, васильки, ромашки, дзвіночки , а з ними приходили слова,
-Ой, тумани - тумани, чародійства казкові
Та для мене ви стали подарунки ранкові
Пестить сонця промінчик, янгел поряд зі мною
Хто ж та фея чарівна, мабуть була святою…
Та красуня з туманом придали мені сили
Неприємності і острах побороти навчили…
Я нарву букет квітів, до ікони поставлю
Помолюся і Боженьку, навіки прославлю…..
Літній вітерець шелестів листочками по всій посадці, весело переспівувалися пташки.
Радісно на душі, все встигла, позаду залишився страх та, ще трохи не покидала тривога, щоб вдома все склалося добре.
Дизель-поїзд приїхав в Жмеринку, Тоня хвилюючись, немов пташечка летіла, спішила додому.
Хотіла відчинити вхідні двері будинку, закрито на замок. О ,значить , ще сплять, подумала, перевела дух й спокійно зайшла в дитячу кімнату. Дівчатка задоволено відкрили очі, одна перед одної раділи, що мама вже повернулася.. А Тоня сиділа задоволена, їй здалося, що сьогодні вона отримала шматочок щастя, яке дається в житті. Усміхалася і в той же час думала, щоб ви діточки знали, як страшно було вашій мамі. Та все те розповіла дітям лише згодом, як одного разу, літнього дня, разом їхали на дачу.
Від тої пори минуло більше ніж тридцять років, а в Тоні все перед очима та чарівниця - фея, яка допомогла їй в скрутний час. Проживши цей відрізок життя вона, ще більше впевнилася, що то був янгол, який і зараз оберігає її життя.
08.04.2017
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=727769
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 08.04.2017
автор: Ніна Незламна