З’єднало нас та не звело докупи
І ми обоє, наче береги,
До спільних днів як до води прикуті
І мало з них, для серця дорогих!
З’єднало нас. Та скупо як і пізно!
Роки минали і не знали ми
Що хтось страждає від свого заміжжя,
А хтось без весен вже зазнав зими…
З’єднало нас, шалено закрутило
В гріхах бажань, в стремлінні глибини.
Нам вирватись із вихору несила,
Як і несила воду зупинить.
З’єднало нас, несе у світ розлуки
Мізерно мало давши для життя
Нащо багато хмурих днів для муки?!
Як же багато в душах почуття!
З’єднало нас… чи це для чогось треба,
Щоб був ланцюг без волі для душі?
Блакитний квітень хмурить чоло неба,
Краплі дощу нашіптують вірші.
З’єднало нас та зараз так далеко
Від мене ти. На кілька довгих днів.
Я – озеро. А ти – моя смерека
Що дивиться в таємну глибочінь.
З’єднало нас бурхливо і нестримно,
Щоб через малий термін розвести.
Води життя вирують білопінно,
Руйнує доля поміж нас мости.
07.04.2017
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=727651
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 07.04.2017
автор: dovgiy