Я долю шила рівними хрестами,
Бо так навчила ненька вишивать…
І діти, й внуки вже повиростали,
Душа ж моя ще сонячно-жива.
Й думки-птахи у голові кружляють:
Яке ж коротке це людське життя!
Уже й гніздечко діти залишають,
Я й не намилувалась до пуття.
У кожного в житті своя дорога,
У просторі, у часі – свій політ:
Хтось прожива, мов за дверима в Бога,
А хтось страждає, мов прив’ялий цвіт.
І розмах крил у кожного теж різний –
Не всі спроможні досягти мети.
В часи ж життєві, часто досить грізні,
Так хочеться і правнуків зростить!
Немає, знаю, особливих формул,
Як молодість до віку зберегти,
Я ж молитвами, щирими, по формі,
Благатиму Отця допомогти.
18.01.2017.
Ганна Верес (Демиденко).
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=727640
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 07.04.2017
автор: Ганна Верес