Так хочеться забути, і розбити
На шматочки, що є сили
Та серце ще продовжує любити
Памятає все що пережили.
Так хочеться образитись, кричати
Але за що? За правду? За життя?
Душа в сльозах продовжує кохати
Це дар її проклятий, але не каяття.
Так хочеться зійти чи повернути
Та натираючи до крові - прямо.
Нелюблячим ніяк це незбагнути,
Що без душі не тіло, а суцільна рана.
І хочеться так обійняти, доторкнутись,
Так як колись. Хоча б всього на мить,
Та шрамів забагато щоб не відсмикнутись
Від дотику пече нестерпно і болить.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=727584
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 07.04.2017
автор: Оксана Бугрим