Чи люблю тебе, чи проклинаю -
все одно без спокою, без сну…
Серцем до безпам’яті кохаю,
розумом цю пристрасть не збагну.
Кожен вечір доторкаюсь неба
під покровом стомлених зірок.
Тільки зустріч – більшого не треба,
тільки натяк, несміливий крок…
Ти ж мене караєш помилково
(гра в мовчанку гірша за батіг)
Хоч очима кинь банальне слово,
щоб його у пам’яті зберіг
За минулим плакати не стану,
все віддам щоби лиш ти змогла
Доторкнутись п’яними устами,
від обіймів сонного, чола
Я готовий у життя рутині
плавати в холодній глибині.
Тільки б знати що і ти віднині
назавжди дарована мені
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=727273
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 05.04.2017
автор: Тарас Слобода