В хустині чорній і весна

Розкриті  широко  ворота…
У  косах  мами  –  сивина…
А  на  хресті  –  рушник  скорботи…
По  Україні…  йде  війна.
Вона  заходить  в  двір,  у  хату…
Спить  в  домовині  батько,  син…
І  не  потрапив  ще  за  грати
Той,  хто  війну  нам  запросив.

Вона  ж,  мов  гідра,  все  зжирає
І  землю  кров’ю  полива,
Серця  матусь  в  вогні  згорають,
Шукають  правдоньки  слова:
За  що  їх  гинуть  бідні  діти
І  чийсь  поліг  коханий  син,
Народжений,  щоб  жить,  радіти,
Топтати  спалахи  роси.

Ховали    всім  селом  Івася,
Він  України  вірний  син,
В  хустину  чорну  одяглася
Матуся…  Гімн  заголосив…
Навислі  хмари…  теж  ридають…
Тут  побратими  і  сім’я…
Чому  світ  рано  покидають
Герої?  Жах  німий  стояв…

А  вони  ж  так  хотіли  жити,
Та  вкоротила  вік  війна,
Любити  вміли  і  дружити…
В  хустині  чорній  і  весна…
Допоки  будуть  гинуть  діти,
А  біль  карати  матерів?
Куди  шрами  війни  подіти?
Вогонь  свічі  мовчав…  горів…
18.05.2016.

Ганна  Верес  (Демиденко).  

адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=727083
Рубрика: Громадянська лірика
дата надходження 03.04.2017
автор: Ганна Верес