[i]байка без моралі[/i]
Сто овець вовки украли –
сірих не спинити.
Від поживи із отари
довго будуть ситі.
В лісі сховані усі,
щоб ніхто не бачив
і ласують по вівці
повсякдень ледачо.
Щастя вовчого ознаки:
щоб завжди так жити,
вкрасти треба, приховати,
ніби десь спожито.
Бачив пес, як чинять зло –
гавкав що є сили.
Та не чули вівчарі,
згодом – насварили.
Не минуло і трьох діб,
як вовків спіймали.
Віднайшли мисливці всіх –
та нема отари.
То ж до суду сіроманців
віддали – щоб знали.
Судді ж судять ошуканців:
«Тут провини мало.
Не доведена вина. -
відпускати стали. -
Заплатили ось сповна
сім овець застави».
Поступово зникне слід:
де вовки, де вівці.
Бо пройде багато літ –
кожен десь подівся.
Скажуть, неможливо так
дійсно статись, бути.
Сім голів за сто ніяк,
щоб вину спокути.
Та буття воно таке,
що не осягнути.
Це не вовче, а людське -
бо від них почуте…
Довго ж нестиме вину
лиш Бровко за дійство.
Кістку гризтиме одну
за чужі злодійства.
22.03.2017
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=726192
Рубрика: Байка
дата надходження 29.03.2017
автор: Андрій Гагін