Стояли яблуні у батьківськім саду,
Зимові сироти по пояс у снігу
Сріблястим інеєм виблискувався день
На стовбурах, міцніших за кремень.
Шепталися і згадували час
Коли вони так радували нас.
Рожевих квітів цілий батальйон
Пелюстками навіював нам сон.
Гілки легенько стукали в вікно
Бо з вітром цілувалися давно
Та цвіт збирався в сніжно пінний край,
Для бджіл і птахів тут був справжній рай.
І сонце припікало на гілля,
Ловило подих літнього крила,
Білий налив вже соки набирав
Смачнющий плід дитинству дарував.
Я яблука носила в пелені,
О,це були щасливі літні дні
Їх аромат розносився селом
І вся сім’я збиралась за столом.
А яблуні стелились до землі,
Раділи ,наче діточки малі,
Листочки тихо падали в траву,
Розглядаючи неба синяву.
Бабине літо вже летить двором
За гілочки чіпляючись ковром,
Несе осінні тихі небеса,
Сади стоять іскристі.як роса.
Опале листя я беру руками
Немає батька...Вже немає мами...
Лиш птахами вертаються сюди
Весняним променем лягти в свої сади.
Біль душі-пам'яті моїх батьків присвячую цей вірш .
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=725611
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 26.03.2017
автор: Олеся Лісова