Іще він не зшитий, убір твій вінчальний,
і вишню укрив білий цвіт.
Та час приміряє вінець нам прощальний
і просяться коні в політ,
а цвіт опадає із віт.
Якби ж зеленіла навкруг вічно лука
й стелилась під ноги нам путь…
Одвічні подруги – любов і розлука,
завжди рука об руку йдуть.
Закляті коханки – любов і розлука,
нам сум й насолоду несуть.
Самі відчинили ворота в майбутнє,
у щастя ми тройку впрягли.
І ось уже сяє велике і сутнє,
та небом все ж пасма лягли,
ще й хвилі біжать з ковили.
Почути друг друга – нелегка наука, –
крізь бурю, безмежжя і час…
Прочанки дві вічних – любов і розлука
завжди супроводжують нас.
Святі мандрівниці – любов і розлука
по вінця наповнюють нас.
Чим довше живемо, тим роки коротші,
солодші близьких голоси.
Ох, тільки б не стала несилою ноша,
не скінчились щастя б часи
й нам божої стало роси.
То берег, то море, то сонце, то хуга,
то ангели, то бісовство…
Дві вічні дороги – любов і розлука
моє розтинають єство.
Два ворога вічних – любов і розлука
безжально шматують єство.
24.03.2017
[i]* Переспів твору Булата Окуджави „Любов і розлука“.
[/i]
© Copyright: Александр Мачула, 2017
Свидетельство о публикации №117032403738
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=725265
Рубрика: Поетичні переклади
дата надходження 24.03.2017
автор: Олександр Мачула