М’якенько так ви стелИте,
І солоденько так кладете.
Та все про гідність, про святе.
А самі, як і чим живете?
Святим зробили Пацюка,
В ранг возвели чужії пс.ну.
Свого по крові байстрюка,
Щоб Русь поклав у домовину.
Князя убили ви мого…
Синів залишили без трону.
Воздвигли вихр.ста свого,
Й вдягли хозар.ну корону.
Висить над Дніпрем К.зопас,
Господар челяді Постою.
Лукавий світиться анфас,
Хазяїн тішиться собою.
Й парх.тий Ангел у злобі…
Чужим призначений гетьманом.
Розкинув руки, як граблі,
Висить, як око над Майданом.
Вдягнули німби золоті…
При владі змії і потв.ри.
Нас розпинають во христі,
І нагло требують покори.
Високо - грамотні ловці,
Під дикий гегіт клоунади.
Первосвященнійші отці,
Свої нам пишуть постулати.
Кому ярм.лочку вдягти,
Кого призначити до страти.
Під себе вир.дки ж.ди,
Й Тараса хочуть причесати.
Як гриб отруйний на пеньках,
Від зла - диявола Мегери.
Доляри ділять при свічках,
Разом з попами людожери.
В вікні, я бачу вже вогні…
Заворушились вуркагани.
Не всі загинем на війні,
Пливуть… в пороги Павіани!
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=724439
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 19.03.2017
автор: Дідо Миколай