Відлетіли батьки, не вернуться весною додому,
Їхній вирій далеко, далеко тепер від дітей.
Залишили у спадок родині державу і мову,
Та ніколи не буде із вирію їхніх вістей.
Над портретом рушник, що колись вишивала матуся,
В нім червона калина, чи вишита доля її.
Я немов до ікони, до цього портрета молюся,
Бо на ньому батьки, а вони залишились святі.
Вже немає батьків. Залишився про них лише спомин...
І могили з портретом, де вибито їхнє лице.
І батьківські слова, що донині знаходять відгомін,
І матусині руки ще пахнуть мені чебрецем.
Відлетіли батьки, залишили дітей, як нащадків,
Дочекалися внуків, не встигли внучат подружить.
Ридають онуки, скільки знаю таких я випадків,
А вони ж бо могли ще для правнуків трішки пожить.
Відлітають батьки. Відлітають від нас журавлями,
І запалена свічка горить в захололих руках.
Із святої землі полетіли в світи з мозолями,
В родинному серці будуть жити вони у віках.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=723981
Рубрика: Присвячення
дата надходження 17.03.2017
автор: Віталій Назарук