Січуть дощі і душу, й тіло.
Так впевнено, здавалось, сміло
Зірвався вітер просто з даху,
Зламав гілляку-бідолаху.
Тут блискавка пустила стріли,
Аж краєвиди потемніли.
Нашкрябала таємні коди, —
Відкрила знаки для негоди.
Півнеба розчахнула грізно, —
Краплинки осідали слізно.
Нагнали гостру їм оскому
Весняні перші звуки грому.
Хрипливі, нерішучі грюки
В повітрі виробляли трюки, —
Трусились хмари сіроокі,
В калюжі плавились глибокій.
Та раптом вдарили морози, —
Льодяниками стали сльози.
У плямах лампового світла
Сніжинками земля розквітла.
Під ноги квітню сніг-приблуда
Улігся, як зумів, маруда.
Непрошено і без упину
Перебілив весни картину. 2/04/16
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=723964
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 17.03.2017
автор: Lana P.