[i]До Чорнобильської трагедії[/i]
Я відчуваю, рідна, як болить
За стільки літ не охолола рана.
В розколинах, у наростах золи,
Під зморшками отруйного туману
Вона, як смертний гріх. Пекучий біль,
Неначе струм високої напруги,
Пульсує, розростається в тобі
І полишає скрізь печаль наруги.
Зіщулюється, клякне все живе,
Безжальний порох атома відчувши…
Коли ж ти, ненько, нелюда назвеш,
Що захлеснув тобі стражданням душу?..
Мовчиш. І, мабуть, не узнає світ,
Де заховала ти його провину,
Бо сплутала із чимось динаміт
Найгірша хай, але твоя дитина.
З її ім’ям тримаєш без злоби
Над свіжими могилами розп’яття
І молишся, і плачеш, і скорбиш,
Але оберігаєш від прокляття.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=723650
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 15.03.2017
автор: Ніна Багата