Щастя не має виміру

Щастя  не  має  виміру,  
Простір  не  має  вибору.  
Ніжність  не  чує  дотиків.  
Зіткана  з  слів  -  наркотиків.  
Всесвіт.  
А  ти  більше  космосу.  
Напівцейтнот  
І  світ  хаосу.  
Пам'ять,  здирай  його  з  пам'яті.  
Ночі  у  спомин  одягнуті.  




Ну  хто  ти?  Ну  хто  ти?  
Хто  ж  я?  Я  не  знаю.  
Беремо  висоти  
В  стосунках.  
Пірнаю  
У  тебе,  у  душу  твою,  
Твоє  небо.  
Ну  хто  ми?  Ну  де  ми?  
Кому  ми  ще  треба?  
А  потім  бігти  
До  чужих  й  помилитись.  
А  потім  ревіти.  
І  вічність  
Молитись.  


Не  дай  мені  Боженьку  впасти  
В  обійми  нелюбі  і  вкрасти  
Від  себе  свій  біль  й  свою  душу.  
А  ти  як  завжди  мене  змушуй.  
Не  дай  мені  Боженьку  сили
Стерпіти,  що  він  є  щасливий  
Без  голосу  мого  і  неба  
Одного  на  двох.  І  до  лоба  
Чужого  прикласти  долоні.  
Побуть  в  некохання  полоні.  
Лиш  дай  мені  Боженьку  знати,  
Що  зможу  ще  так  покохати.  
Що  зможу  не  з  ним  полетіти.  
Горіти.  А  не  перетліти.  




адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=723604
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 15.03.2017
автор: Відочка Вансель