Крізь час, крізь біль таки дійшов до нас
Опухлими ногами Тридцять Третій.
Гіркий дарунок у вузлі припас –
Небачене, страшне коріння смерті.
О ні, не смерті – безлічі смертей!
Поклав його на покуті Вкраїни,
Щоб прикипали погляди людей
До сьомого прийдешнього коліна.
Поклав і харч свій – чорне диво з див –
Плескатий коржик із лузги та листя.
І тяжко сів. Ще поки є сліди
Тих днів, він мусить людям розповісти,
Як виточила сталінська рука
Життя з мільйонів, ніби з діжки воду,
Як цвинтарі текли по рівчаках,
Росли горби й горбочки на городах.
Проміння правди спогади проллють…
Просили хлібця вустонька дитяти.
Від голоду, та більше од жалю
Над ним конала безутішна мати.
Усе змели в дворах свої ж кати –
До дрібочки пшона, до квасолини.
О Боже правий! Скарбом золотим
Вважався кусень дохлої конини.
Лилась, мов траур, солов’їна трель.
На буйство мору, послане злочинно,
Дивилась пустка із сиріт-осель
Сухими, божевільними очима.
«І хто тепер за все це відповість,
Де хата, що в історії не крайня?!» -
Питає Тридцять Третій – дальній гість,
Але у відповідь – мовчання.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=723282
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 13.03.2017
автор: Ніна Багата