[b] СОН (МАРА)[/b]
За промені ніч й день веду,
Незримо темінь розтуляю:
Малює ма́ра тінь бліду,
Що має ключ від пекла й раю.
І я… Немилосердно йду,
У смерть плюю, часи минаю,
Чавлю́ буття, плету ходу
І пил з очей сліпих збиваю.
Без вороття. Десь упаду,
Землі́ з’їм, трав наобіймаю.
Каміння на свій хрест вкладу,
Встаю і знов їх розкидаю
У порожнечу. Розкраду
В природи квітів для розмаю,
Про щастя, може й про біду,
У їхніх пелюсто́к спитаю
І не повірю. В тім саду
Я вітра в груди наковтаю
Аж до зомління і знайду
Сенс незбагненного. Втопаю
В ріллі життєвій й до ладу
Себе і душу причащаю,
Прозріння схоплюю звізду
І геть – в незвідане. Вмираю…
[b] [i]Павло Гай-Нижник[/i][/b]
[i]13 березня 2017 р.[/i]
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=723212
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 13.03.2017
автор: Гай-Нижник Павло