А Весна – не спитала, чи мир, чи війна,
А вона – всі кордони долає!
Це Ій – владу дала вся земна таїна,
Це вона нам листи надсилає!
Це вона по-дівочому, ніжно, в анфас,
Посміхається й сипле коралі.
Так було, є, і буде завжди після нас
На усіх надчасових спіралях!
Твій замріяний сад, мов сторіччя назад,
Снить, в тумані закутаний пледом,
І так лі́тепла прагнуть бруньки,так хотять
Вже пˊянким наливатися медом!
І, розправивши крила, злетять, й душу вщем
Сколихнуть ці духмянії зваби!
Й, життєдайним умиті весняним дощем,
Спалахнуть всі хореї і ямби!
Знов у ро́зкриллі но́чі пˊють спраглі зірки
Прохолоду небес невгамовну,
Й завмирає душа від цієї жаги
Й подарунком сіяє коштовним.
©Тетяна Прозорова
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=723084
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 12.03.2017
автор: Татьяна Прозорова ( Танюша Одинцова)