Ворскла

Хлюпоче  Ворскла,  сива  мати,

Лоскоче  береги  водою.

Все  пам’ятає:  азіатів,

Татар,  що  сіяли  бідою.

Колись  мала  й  несміла  Лтава

Шукала  по  ярах  дорогу.

Над  нею  виросла  Полтава,

Дивилась  вдячно  на  Сварога.


І  той  по  берегах  посіяв

Водолюбиві  сиві  верби,

Що  для  води,  немов  Месія,

Були  тоді,  скажу  відверто.

Дивились  верби  в  чисту  воду.

Пили  її  і  милувались

На  течію,  на  світлу  вроду.

А  Ворскла  Сонцю  посміхалась


І  бігла,  водами  багата,

Несла  дарунок  свій  Дніпрові,

А  понад  нею  –  білі  хати

І  люди,  духом  що  здорові.

 Несе  і  зараз  хвиля  долі

Людей,  яких  давно  немає.

Може,  тому  і  невідомі,

Що  із  водою  все  спливає?


Ганна  Верес  (Демиденко).  

адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=723008
Рубрика: Лірика
дата надходження 12.03.2017
автор: Ганна Верес