ОСОКА

Тремтить  на  вітрі  осока.
У  неї  —  талія  тонка.
Відпочивала  цілу  зиму.
Сніжок  укутував  лозину,  
Оберігав  красиву  ніжку  —
Була  йому  за  білосніжку.

А  навесні  розтанув  сніг,  
Хоча  тримався  так,  як  міг.
Тоді  вітри,  неначе  оси,
Пошарпали  за  довгі  коси,
Поналітали  звідусюди,
Штовхали  в  спину  і  у  груди,

Хапали  за  високий  стан,
Що  аж  зірвався  ураган.
Шарілась,  гнулася  небога,  
В  душі  вселилася  тривога.
Здавалося,  настане  згуба  —
Навіть  вітрам  була  нелюба…

Та  поруч  статний  очерет
Під  ноги  кинув  свій  берет,
На  пишнокосу  задивився  —
В  болоті  мало  не  втопився.
По  личку  скрапували  сльози,  
Під  сонцем  танули  морози…

Весняне  бавилось  кохання  
Під  вітровієвим  зітханням.                        19/05/16

адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=722777
Рубрика: Лірика
дата надходження 11.03.2017
автор: Lana P.