Обірвати вже б крила неволі,
Набридає своїми дітьми -
Диким смутком безмежного болю,
Що колишуть в долонях пітьми.
Розірвати б застиглі кайдани,
З недомовок, абсурду, ночей.
Непотрібно мені небесами,
Говорити про близкість ночей...
Я не вірю у пристрасть довіри,
Що вже була... померла, нема.
Певне віриш, що маю без міри,
Безкінечного сонця? Зима...
Обірвати б її заметілі,
Що рідніші й рідніші за все...
А втім нащо, як біль є несмілий,
Там де холод лиш пустку несе...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=722753
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 10.03.2017
автор: Квітка))